Слава Богу за те, що ми маємо можливість бути в Домі молитви. Це не просто назва будівлі — це суть. Це місце, де люди збираються, щоб шукати Божого лиця, кликати до Нього, звершувати духовну боротьбу. Церква Христова завжди вирізнялася тим, що це — люди молитви.
У Дії Апостолів про Савла сказано: “Ось він молиться” (Дії 9:11). Про Корнилія написано: “Він молився Богові завжди” (Дії 10:2). Коли церква зіткнулася з труднощами, апостоли сказали: “Ми ж перебуватимемо в молитві та служінні слова” (Дії 6:4).
Господь Ісус говорив учням: “Жниво велике, а робітників мало. Тож просіть Господаря жнив, щоб вислав робітників на жниво Своє” (Матвія 9:37–38). Це один з багатьох прикладів, де Господь закликає нас до молитви. У всьому Писанні показано її важливість.
Бог хоче звершувати Свою справу, але чекає на молитви Своїх дітей. “Я шукав між ними людину, яка стала б у проломі” (Єзекіїля 22:30). В Об’явленні згадуються “чаші молитов святих” (Об. 5:8), які наповнюються й виливаються в благословення.
Апостол Яків пише: “Багато може молитва праведного, якщо вона щира” (Якова 5:16). І наводить приклад Іллі, який молився — і дощ зупинився. Молився знову — і дощ прийшов. Але він не просто сказав одне слово — він молився сім разів, кожного разу посилаючи слугу подивитись на небо. І тільки на сьомий раз з’явилася мала хмара — знак відповіді.
Так само, коли Ілля молився за воскресіння сина вдови — тричі кликав до Господа. Це була духовна боротьба, і Бог почув. Молитва потребує наполегливості.
Господь навів притчу про вдову, щоб показати, “що треба завжди молитися і не занепадати духом” (Луки 18:1). Наполеглива молитва має силу навіть тоді, коли здається, що відповіді нема.
Молитва — це спілкування з Богом. Так вчать і дітей у недільній школі. Але важливо, щоб це не були лише формальні слова перед сном чи їжею. Справжня молитва — це глибока потреба серця, відкритість перед Богом і готовність чути Його.
Ісус сказав: “Моліться, щоб не впасти в спокусу” (Матвія 26:41). А коли церква в Антіохії молилась, Дух Святий промовив: “Відділіть Мені Варнаву та Савла” (Дії 13:2). Коли Петра ув’язнили, церква молилась постійно, і Господь чудесно визволив його.
Сьогодні, можливо, здається, що ми маємо менше потреб. Але хіба ми вже не потребуємо Божої сили? Не стоїмо в духовній боротьбі? Молитва — не просто частина віри, це її основа. У попередні покоління Божий народ збирався, щоб молитися. І це було джерелом сили для Церкви.
“Непрестанно моліться” (1 Солунян 5:17) — це спосіб життя християнина. Це наша духовна зброя, яку не можна випускати з рук. Молитва — це меч, дана нам для перемоги.
Хай Господь благословить Свою Церкву бути вірною в молитві — і не опускати цього меча.
