Ранкове богослужіння
Смерть переможена в Ісусі Христі
Смерть — це ворог людини. Вона прийшла в людське життя через гріх. У Едемському саду Бог створив людину вічною істотою, але попередив: «В день, коли ти скуштуєш від цього дерева, смертю помреш». Людина переступила Божу заповідь, і відтоді цей ворог переслідує людство. І сьогодні, коли ми бачимо війну в нашій країні, бачимо, скільки вона забирає українців — і воїнів, і цивільних людей, — ми особливо розуміємо, що смерть є ворогом. Вона приходить несподівано, стукає у двері, і людина перед нею безсила.
Але, читаючи Боже Слово, ми знаходимо надію. Йов говорив: «Я знаю, що мій Викупитель живий… і я в тілі моїм побачу Бога» (Йов 19:25–26). Навіть коли його тіло було уражене, коли він страждав і не розумів усього, що відбувалося, він мав надію: він побачить Господа. Ісус Христос прийшов для того, щоб перемогти ворога смерті. Він помер добровільно, щоб примирити нас із Богом. Через смерть Христа і Його воскресіння смерть переможена. Коли ми з’єднуємося з Ним, коли вірою приймаємо Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем, ми помираємо для гріха, щоб жити для Бога. «Як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя» (Рим. 6:4).
Ось надія для віруючої людини: останній ворог — смерть — буде знищений. Смерть не має влади над віруючим. Ісус Христос воскрес, і ми маємо життя з Ним. Апостол Павло говорить: «Смерте, де твоя перемога? Смерте, де твоє жало?.. Богові подяка, що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 15:55–57). Яка прекрасна надія дана віруючим людям! Навіть якщо смерть приходить у наше життя, найбільший ворог уже переможений. Тому, згадуючи смерть Господа і Його воскресіння, ми проголошуємо перемогу в Ісусі Христі й очікуємо того дня, коли будемо з Ним і назавжди з’єднаємося з Ним.
Денне богослужіння
Зростати в тому, що Бог уже дав (проповідь Колдун Павло)
Апостол Петро нагадує, що Бог уже дарував нам усе необхідне для життя і побожності. Ми отримали від Нього дорогоцінні обітниці, отримали Духа Святого, і тепер наше завдання — жити в тому, що Бог уже дав. Тому Петро говорить: «Докладіть до цього всю пильність» і показує своєрідні сходинки духовного зростання: у вірі — чесноту, в чесноті — пізнання, у пізнанні — стриманість, у стриманості — терпеливість, у терпеливості — побожність, у побожності — братерство, а в братерстві — любов. Найвища точка цього зростання — любов.
Коли все це є в нас і примножується, наше життя не залишається без діла і без плоду. Але якщо людина перестає зростати, вона стає, як говорить Петро, сліпою і короткозорою: перестає бачити мету попереду і забуває, від чого Христос її очистив. У духовному житті неможливо просто зупинитися на одному місці: ми або розвиваємося і рухаємося вперед, або поступово повертаємося назад. Саме тому апостол закликає все більше утверджувати своє покликання та обрання — не для того, щоб заслужити їх, адже Бог Сам нас покликав, а щоб нашим життям, діями й вчинками підтверджувати те, що ми вже отримали від Нього.
Петро не просто говорить: старайся більше і рухайся вперед. Його головна думка в тому, що Бог уже все нам дав, а від нас залежить, чи будемо ми це використовувати і примножувати. Перед нами є мета — «щедрий вхід до вічного Царства нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа». Тож нехай нашою молитвою буде: «Боже, допоможи мені використовувати те, що Ти дав, зростати й утверджуватися в цьому все більше і більше». Нехай кожен із нас рухається цими духовними сходинками, зростаючи у вірі й любові та прямуючи до небес.