5 жовтня 2025 р. – Причастя

Коли ми згадуємо, через які муки пройшов наш Спаситель заради нас, перед очима постає слово пророка Ісаї, помазаника Божого, який за 700 років до приходу Ісуса Христа писав про Нього. В Ісаїї 52:14–15 читаємо:

“Як багато хто дивувався, дивлячись на Нього, — настільки був обезображений Його вигляд, більше, ніж у будь-якої людини, і подоба Його — більше, ніж у синів людських. Так багато народів приведе Він у здивування. Царі закриють перед Ним уста свої, бо побачать те, чого їм не було звіщено, і зрозуміють те, чого ніколи не чули.”

Це пророцтво стало дійсністю. Ісус був зневажений, відкинутий, обпльований, побитий, Його терновий вінець і прибиті цвяхами руки та ноги стали символом безмежної любові. Він добровільно зносив усе це, тому що любив. І ця ж любов звернена до нас сьогодні.

Найважчою хвилиною для Ісуса стало не фізичне страждання, а момент, коли Бог-Отець відвернув лице Своє, бо на Сина було покладено гріхи всього світу. Саме тоді Христос вигукнув: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене залишив?» (Мт. 27:46). Але навіть у цю мить Він продовжував молитися за тих, хто Його розпинав: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять».

Через Його жертву ми отримали можливість стати праведними перед Богом. Як пише апостол Павло: «Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали праведністю Божою» (2 Кор. 5:21).

Ця істина змінила життя мільйонів людей. Кожен, хто приходить до Христа з покаянням, знаходить у Ньому силу, прощення і відновлення. Він лагідний до кожного, навіть до найслабшого, «льону курячого не загасить і тростини надломленої не переломить» (Іс. 42:3).

Друзі, наше покликання — наслідувати послух і смирення Христа. Як написано у Посланні до Филип’ян (2:5–11), Ісус «упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної». Саме тому Бог звеличив Його і дав Йому Ім’я вище над усяке ім’я.

Одного дня Він прийде вдруге — не для того, щоб знову постраждати, а щоб забрати Своїх. Це буде день радості та завершення нашого спасіння. Але готовими до цієї зустрічі будуть лише ті, хто виконує волю Отця, а не лише називає Його «Господи, Господи».

Тож сьогодні кожен з нас має зробити вибір: жити для себе чи для Христа. Покаймося, присвятімо своє життя Йому, і нехай Його любов стане центром нашого існування.