Святість – покора та пошана
1 Пт. 1:14-17, Числа 20:2-13
Ведучи народ Ізраїля з Єгипту, Мойсеєві довелося почути жахливий вирок: його нога не крокуватиме Краєм Обіцяним. Але чому він зазнав такого болісного покарання? Ситуація дуже нагадувала те, що трапилося раніше (Вих. 17:1-7). Людям у пустині кортіло води, котрої не було. Вони нарікали. Реагуючи на це, Мойсей з Аароном звертаються до Господа. Він їх інструктує щодо врегулювання ситуації. Вони повертаються до народу. Мойсей каже дещо співвітчизникам (у непритаманній йому манері) і вдаряє палицею скелю. Зʼявляється багато води. Люди та худоба задоволено втамовують спрагу. Втім Яхве повідомляє Мойсеєві й Ааронові, що через їхнє поводження Його святість не явилася перед очима народу. Своєю непокорою Господу, вони заявили, що в тому випадку вони не вірили Йому. Ці два провідники народу чули, тому знали Його повеління (промовити до скелі, не вдарити її, як у минулому). Проте вони переступили наказ, імовірно, перебуваючи під впливом емоцій. У цьому випадку Господь збирався показати народу, що через послане Ним чудотворне слово вода потече зі скелі, не в результаті дії людини (удару палицею). Він бажав, щоб ізраїльтяни збагнули, що сила в Ньому, не в діях або жезлі Мойсея. Господнє бажання полягало також у тому, щоб люди побачили Його святим Богом, Якому належить беззаперечна й постійна покора тих, які Йому служать і знаходяться близько до Нього.
Подібні по суті події неодноразово зустрічаються в Біблії. Звідти можна довідатися про Боже принципове поводження з порушниками Його слова, негайно караючи, коли ті не корилися Йому. Це відбувалось особливо з високопоставленими людьми чи тими, котрі публічно не проявляли до Нього пошани [пригадаймо Саула (1 Сам. 13, 15), Давида (2 Сам. 11, 12), Ананію та Сапфіру (Дії 5:1-11)]. Ті й інші випадки застерігають і навчають вірян. Ми беремо відповідальність представляти Бога перед іншими, служачи Йому. Щобільше нам доручено бути посвяченими та вірними послідовниками Христа, що шанують і прославляють Його завжди й усюди, приваблюючи та запрошуючи навколишніх до Нього. З Біблії ми знаємо, як потрібно поводитися, щоб Імʼя Господа святилося. Часом у нас є пряме повеління від Нього щодо дій у конкретних обставинах. Але, на жаль, у певну (деколи вирішальну) хвилину ми виявляємо в собі нестачу віри, сили й відваги для виявлення Божої святості, тому грубо помиляємося.
Надзвичайно важливо почути, що каже Господь. А ще вагоміше послухатися, виконавши звелене, тобто повністю дотримавшись інструкцій. Це справедливо й тоді, коли те здається нераціональним. Очевидно, що ми не повинні дозволяти страху, гніву чи роздратуванню перешкодити цьому. Божа воля в певній ситуації має звершитися до кінця. Наша щира й безвідмовна покора Йому, що засвідчує наше серйозне зацікавлення в цьому та показує нашу вірність, являє Його святість іншим. Це відбувається й тоді, коли ми, зважаючи на Господнє бажання, стережемося гріха й відкидаємо недбалість і необережність у праці Йому.
Памʼятаймо, чим ближча людина до Бога та відповідальніше служіння, тим серйозніше покарання. Як християни ми представляємо Святого на всякому місці. Для цього необхідно поводитися відповідно Його стандартів, уподобань і цінностей, уникаючи лихослівʼя, пліткарства, крадіжок, осудження, нечесності тощо. Лиш із Господньою благодаттю та силою Святого Духа нам це вдасться. Тож, із любовʼю линучи до Бога, завжди дбаймо про святість із метою прославлення Його величного Ймення, навіть якщо це дорого коштує для нас. Урешті-решт, усякого часу будьмо вірними Божим інструкціям і покірно шануймо Всевишнього!
Денне богослужіння
