Ранкове богослужіння
Сьогодні наша особлива молитва — за родини, які втратили своїх рідних і близьких у цій війні. Є такі сім’ї і в нашій церкві. Навіть якщо в нашій родині не було подібної втрати, ми не можемо повністю усвідомити, якою глибокою є ця рана і як важко людям нести такий біль. У когось втрата сталася зовсім недавно, у когось — понад десять років тому, але ці рани й досі болять.
«Він зцілює зламаних серцем і перев’язує їхні рани» (Пс. 146:3). Господь бачить кожну матір, яка втратила єдиного сина, кожного батька, дружину, яка залишилася без чоловіка, і всіх, чиїх домівок торкнулося горе. Ми не завжди знаємо, як допомогти людям нести такий біль і які слова для них знайти, але віримо, що Господь може доторкнутися Своєю зцілюючою рукою до кожної душі. «Чудові свідоцтва Твої, тому душа моя держиться їх» (Пс. 118:129). Коли людина проходить через тяжке горе, їй особливо потрібне те, за що можна триматися. Боже Слово залишається надійною опорою навіть тоді, коли звичне життя зруйноване, а людських слів недостатньо. Нехай крізь біль і скорботу воно досягне серця, принесе туди Боже життя, відродить надію та допоможе знайти потіху у відносинах із живим Богом.
Таким людям потрібні наша молитва, підтримка і небайдужість. Просімо Господа дати нам бачення, мудрість слова і здатність потішати. Можливо, іноді це буде добре слово чи справа, а іноді — просто присутність поруч. Не обходьмо стороною тих, хто переживає втрату, пам’ятаймо про них у молитвах і, коли маємо можливість, послужімо їм.
Денне богослужіння
«І будеш пам’ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею» (Повт. Зак. 8:2). Наприкінці сорокарічного шляху Бог закликав ізраїльський народ озирнутися назад і згадати, як Він провадив його. Так само й нам важливо пам’ятати історію своєї церкви та Божі діла в житті тих, хто був перед нами. Багато з того, що ми маємо сьогодні, здобуте не лише власними силами: хтось раніше працював, молився, служив і закладав основу, на якій тепер стоїмо ми.
Наші попередники проходили через роки державного атеїзму, заборон і переслідувань. Вони ризикували свободою, роботою та добробутом своїх родин, але зберігали віру й продовжували служити Богові. Здавалося, що під тиском безбожної системи християнство не зможе вижити, однак Господь зберіг Свою Церкву. Дивлячись на свідчення цих братів і сестер, ми можемо вчитися їхньої міцності, вірності та глибоких переконань.
Сьогодні ми маємо свободу збиратися разом, співати, молитися і слухати Боже Слово, тому не сприймаймо це як щось звичайне й належне. Дякуймо Господу за нашу помісну церкву, у якій уже п’ятдесят років звіщається Його Слово, за всіх служителів, братів і сестер, які піднімали її та служили тут. Молімося і за її майбутнє: щоб Бог зміцнював служителів, піднімав молодь, зрощував нових працівників і допоміг наступному поколінню так само вірно продовжувати закладену духовну працю.
