Ранкове богослужіння
Ранкове і вечірнє богослужіння відвідали гості, які колись належали до церкви по вулиці Кар’єрна, 44.
«І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: „Дійсно, Господь пробува́є на цьому місці, а того я й не знав!“ І злякався він і сказав: „Яке страшне́ оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна“» (Буття 28:16-17)
Перше, що сказав Яків: «Господь тут, а я і не знав». На землі є багато речей, які ми не знаємо, і це нормально. Нам цього не потрібно знати. Але є речі, які ми повинні знати, але не знаємо. Апостол Павло в листі до коринтяни вісім разів повторює: «Хіба ви не знали…», кажучи, що вони повинні це знати. Забувати знання, якими ми не користуємось, – нормально. Але є речі, які ми не знаємо і дізнаємося. Тепер, коли ми здобули знання, ми маємо відповідальність.
Адам отримав велике знання і велику відповідальність разом з ними. Знання Якова принесло йому теж відповідальність. Яків змінився. Сьогодні хіба ми не знаємо, що Господь тут? Ми знаємо це і не можемо ігнорувати.
«І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам’ятника, і вилив оливу на його верх. І назвав він ім’я́ тому місцю: Бет-Ел,[77] а ймення того міста напочатку було Луз. І склав Яків обі́тницю, говорячи: „Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу́, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Госпо́дь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам’ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, — щодо десятини, — дам десятину Тобі!“» (Буття 28:18-22)
Перша реакція Якова – поклоніння Господу. Яків не чекає, незважаючи на те, що немає вогню, жертви і жертівника. Він використовує те, що має: оливу і камінь. Це все, що в нього є, але він віддає поклоніння Господу. Бог задоволений, коли наше серце радіє з Ним. Господь був радий Якову. Далі Яків склав обітницю, заключив заповіт. В нього багато потреб, невідома дорога, але перше, що просить Яків, – присутність Бога поряд на всякому місці. Нам мало присутності Бога лише в церкві. Ми повинні будь-де відчувати Його присутність. В Якова нічого не було, і він віддав себе. Це найкращий дарунок для Бога від нас.
Наступне, що зробив Яків, – поставив пам‘ятник. Камінь, якій буде нагадувати про зустріч з Богом. Важливо мати такі пам‘ятники у своєму житті. Але буває навіть пам‘ятники не допомагають не забувати про Божу милість. Так було і з Яковом.
«І сказав Бог до Якова: „Уставай, вийди до Бет-Елу, і там осядься, і зроби там жертівника Богові, що явився тобі, як ти втікав був перед Ісавом, братом своїм“. … І збудував він там жертівника, та й назвав те місце: Ел Бет-Ел, бо там явився йому Бог, коли він утікав перед своїм братом» (Буття 35:1,7)
Господь не забув: Він нічого не забуває. Інколи люди бояться цього. Господь не згадує наші гріхи, але наші зустрічі з Ним Він пам‘ятає. І через багато років Він не забув зустріч з Яковом.
«І сказав Яків до Йосипа: „Бог Всемогутній явився був мені в Лузі в землі ханаанській, і поблагословив мене» (Буття 48:3)
Коли Бог нагадав Якову про зустріч з Ним, Яків до останніх днів життя не забув про це. Як прекрасно перед Господом, коли ми пам‘ятаємо про зустрічі з Ним і розповідаємо про це своїм нащадкам.
СЛУХАТИ проповідь Господь на цьому місці, а я і не знав
СЛУХАТИ Свідоцтво про церкву на Кар’єрній
СЛУХАТИ проповідь Важливо мати розум Христа
СЛУХАТИ пісню Церковь Божия мой дом
СЛУХАТИ Свідоцтво про церкву на Кар’єрній
СЛУХАТИ проповідь Не забувай Господа ніколи
СЛУХАТИ Декламація про любов
СЛУХАТИ пісню Боже Всемогутній
Відео ранкового богослужіння
Вечірнє богослужіння
СЛУХАТИ проповідь Християнам важливо бути прикладом, а не мотиватором
Читати вірш Бувають висоти, бувають долини – Ірина Кухар
Бувають висоти, бувають долини,
Буває, що слабну і віра тремтить,
Та навіть, тоді, у найважчі хвилини,
Я знаю, що поруч Господь мій стоїть.
Здається, кінець, програна битва,
Та ніжний чийсь голос говорить мені:
«Дитя, помолися, і щира молитва,
Дарує і радість, і силу тобі.»
Буває, що сум, ніби хвиля, охопить,
На серці тягар, немов камінь, лежить,
І я вже не я… Й посміхнутись не можу,
Так гірко в душі буває в цю мить.
І я просто плачу… Не знаю, як далі?
І сльози біжать по щоках в тишині,
Та раптом чийсь дотик ніжний й ласкавий,
І голос до болю знайомий мені.
«Дитя, не сумуй, а лише радій,
Дорога земна – це не вічна дорога,
За Мною іди по дорозі отій,
І ти ввійдеш в славу нетлінного Бога.»
І я замовкаю… І плач мій стихає,
Здається, що небо схилилось в цю мить,
Я тихо молюся… І Бог мій зціляє
Поранене серце, вже більш не болить.
Буває, що я… Падаю часто
І сил вже немає, щоб далі іти,
Як той подорожній, що десь у пустині,
Я прагну напитись живої води.
Коли мені важко буває, порою,
Ісус мій зі мною завжди, в кожну мить,
Він любить! Він милує! Він все прощає!
О, як же Я можу Його не любить?
Бувають висоти, вони не долини,
Тоді у душі моїй радість бренить,
І хочеться просто весь світ обійняти,
Любов, як вогонь, у серці горить.
Буває, стою просто вражена з того,
Що робить Господь у моєму житті,
Як дивно мені Він виходить на зустріч,
І як Він веде по дорозі земній.
Буває, так часто, я думаю: «Боже,
Пробач за невдячне серце моє,
Твоїх бо я милостей є недостойна,
А ти мене любиш! Так сильно, мене…»
Коли я молюся, схиляється небо,
Як плачу, Ісус мої сльози втирає,
А як знемагаю Він приходить до мене,
І сил додає і мене підіймає.
Бувають в житті і висоти й долини,
Та Божа любов є велика завжди,
Він поруч зі мною, Його я дитина,
З Ним впевнено йду до своєї мети.
Господь, Тобі слава, Тобі лиш Одному,
Я хочу завжди прославляти Тебе,
І дякувать щиро Тобі знову і знову
За те, що так сильно Ти любиш мене.
СЛУХАТИ вірш Бувають висоти, бувають долини
СЛУХАТИ Свідоцтво про церкву на Кар’єрній
СЛУХАТИ Свідоцтво про церкву на Кар’єрній і вірш
СЛУХАТИ проповідь Христос каже, щоб ми слідували за ним – Сергій Володимирович Озеруга
СЛУХАТИ проповідь Церква є Тілом Христовим
