Ранкове богослужіння
Ранкове і вечірнє богослужіння відвідали гості, які колись належали до церкви по вулиці Кар’єрна, 44.
«І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: „Дійсно, Господь пробува́є на цьому місці, а того я й не знав!“ І злякався він і сказав: „Яке страшне́ оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна“» (Буття 28:16-17)
Перше, що сказав Яків: «Господь тут, а я і не знав». На землі є багато речей, які ми не знаємо, і це нормально. Нам цього не потрібно знати. Але є речі, які ми повинні знати, але не знаємо. Апостол Павло в листі до коринтяни вісім разів повторює: «Хіба ви не знали…», кажучи, що вони повинні це знати. Забувати знання, якими ми не користуємось, – нормально. Але є речі, які ми не знаємо і дізнаємося. Тепер, коли ми здобули знання, ми маємо відповідальність.
Адам отримав велике знання і велику відповідальність разом з ними. Знання Якова принесло йому теж відповідальність. Яків змінився. Сьогодні хіба ми не знаємо, що Господь тут? Ми знаємо це і не можемо ігнорувати.
«І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам’ятника, і вилив оливу на його верх. І назвав він ім’я́ тому місцю: Бет-Ел,[77] а ймення того міста напочатку було Луз. І склав Яків обі́тницю, говорячи: „Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу́, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись, і я з миром вернуся до дому батька свого, то Госпо́дь буде мені Богом, і цей камінь, що я поставив за пам’ятника, буде домом Божим. І зо всього, що даси Ти мені, я, — щодо десятини, — дам десятину Тобі!“» (Буття 28:18-22)
Перша реакція Якова – поклоніння Господу. Яків не чекає, незважаючи на те, що немає вогню, жертви і жертівника. Він використовує те, що має: оливу і камінь. Це все, що в нього є, але він віддає поклоніння Господу. Бог задоволений, коли наше серце радіє з Ним. Господь був радий Якову. Далі Яків склав обітницю, заключив заповіт. В нього багато потреб, невідома дорога, але перше, що просить Яків, – присутність Бога поряд на всякому місці. Нам мало присутності Бога лише в церкві. Ми повинні будь-де відчувати Його присутність. В Якова нічого не було, і він віддав себе. Це найкращий дарунок для Бога від нас.
Наступне, що зробив Яків, – поставив пам‘ятник. Камінь, якій буде нагадувати про зустріч з Богом. Важливо мати такі пам‘ятники у своєму житті. Але буває навіть пам‘ятники не допомагають не забувати про Божу милість. Так було і з Яковом.
«І сказав Бог до Якова: „Уставай, вийди до Бет-Елу, і там осядься, і зроби там жертівника Богові, що явився тобі, як ти втікав був перед Ісавом, братом своїм“. … І збудував він там жертівника, та й назвав те місце: Ел Бет-Ел, бо там явився йому Бог, коли він утікав перед своїм братом» (Буття 35:1,7)
Господь не забув: Він нічого не забуває. Інколи люди бояться цього. Господь не згадує наші гріхи, але наші зустрічі з Ним Він пам‘ятає. І через багато років Він не забув зустріч з Яковом.
«І сказав Яків до Йосипа: „Бог Всемогутній явився був мені в Лузі в землі ханаанській, і поблагословив мене» (Буття 48:3)
Коли Бог нагадав Якову про зустріч з Ним, Яків до останніх днів життя не забув про це. Як прекрасно перед Господом, коли ми пам‘ятаємо про зустрічі з Ним і розповідаємо про це своїм нащадкам.
СЛУХАТИ проповідь Господь на цьому місці, а я і не знав
СЛУХАТИ Свідоцтво про церкву на Кар’єрній
Відео ранкового богослужіння
Вечірнє богослужіння
Читати вірш Бувають висоти, бувають долини – Ірина Кухар
Бувають висоти, бувають долини,
Буває, що слабну і віра тремтить,
Та навіть, тоді, у найважчі хвилини,
Я знаю, що поруч Господь мій стоїть.
Здається, кінець, програна битва,
Та ніжний чийсь голос говорить мені:
«Дитя, помолися, і щира молитва,
Дарує і радість, і силу тобі.»
Буває, що сум, ніби хвиля, охопить,
На серці тягар, немов камінь, лежить,
І я вже не я… Й посміхнутись не можу,
Так гірко в душі буває в цю мить.
І я просто плачу… Не знаю, як далі?
І сльози біжать по щоках в тишині,
Та раптом чийсь дотик ніжний й ласкавий,
І голос до болю знайомий мені.
«Дитя, не сумуй, а лише радій,
Дорога земна – це не вічна дорога,
За Мною іди по дорозі отій,
І ти ввійдеш в славу нетлінного Бога.»
І я замовкаю… І плач мій стихає,
Здається, що небо схилилось в цю мить,
Я тихо молюся… І Бог мій зціляє
Поранене серце, вже більш не болить.
Буває, що я… Падаю часто
І сил вже немає, щоб далі іти,
Як той подорожній, що десь у пустині,
Я прагну напитись живої води.
Коли мені важко буває, порою,
Ісус мій зі мною завжди, в кожну мить,
Він любить! Він милує! Він все прощає!
О, як же Я можу Його не любить?
Бувають висоти, вони не долини,
Тоді у душі моїй радість бренить,
І хочеться просто весь світ обійняти,
Любов, як вогонь, у серці горить.
Буває, стою просто вражена з того,
Що робить Господь у моєму житті,
Як дивно мені Він виходить на зустріч,
І як Він веде по дорозі земній.
Буває, так часто, я думаю: «Боже,
Пробач за невдячне серце моє,
Твоїх бо я милостей є недостойна,
А ти мене любиш! Так сильно, мене…»
Коли я молюся, схиляється небо,
Як плачу, Ісус мої сльози втирає,
А як знемагаю Він приходить до мене,
І сил додає і мене підіймає.
Бувають в житті і висоти й долини,
Та Божа любов є велика завжди,
Він поруч зі мною, Його я дитина,
З Ним впевнено йду до своєї мети.
Господь, Тобі слава, Тобі лиш Одному,
Я хочу завжди прославляти Тебе,
І дякувать щиро Тобі знову і знову
За те, що так сильно Ти любиш мене.
СЛУХАТИ вірш Бувають висоти, бувають долини