Коли ми вирішуємо замість Бога
Часом, не усвідомлюючи цього, ми займаємо місце Бога у своєму мисленні — вирішуємо, кому варто чути Євангелію, а кому ні. Наприклад, коли дізнаємося про речі, що суперечать нашому світогляду — як-от прайд або узаконення одностатевих шлюбів, — в голові виникає думка: “Ці люди самі обрали шлях, тож їхня доля справедлива”. Ми наче погоджуємося з тим, що вони йдуть у вічну загибель — і нас це не хвилює.
Ще гірше — ми починаємо “фільтрувати”, кому варто говорити про Христа, а кому ні. Інколи говоримо собі: “Ця людина не зрозуміє”, або ж згадуємо Матвія 7:6 — “не давайте святого псам…” — як виправдання своєму мовчанню. Ми ніби бачимо сенс свідчити залежним, зраненим, тим, хто явно потребує допомоги, але уникаємо свідчення людям, які свідомо обрали інший шлях.
Та Боже Слово кидає виклик такому мисленню. У Дії 9:42 – 10:48 читаємо історію Петра та Корнилія. Петро перебуває в домі Симона-гарбарника — людини, яку за юдейським законом вважали нечистою. І хоча сам Петро, очевидно, ще не розуміє значення цього перебування, Бог уже готує його серце. Далі, на даху, Петро бачить видіння простирадла з нечистими тваринами, яке тричі опускається з неба (Дії 10:11–16). Бог розширює його бачення, ламає внутрішні бар’єри та готує до нової місії.
Паралельно Бог діє в серці іншої людини — римського сотника Корнилія. Корнилій — не юдей, але побожний, молиться і дає милостиню (Дії 10:2). Та попри це, йому все ще потрібно почути Добру Звістку. Ангел, що являється йому, не проповідує сам, а спрямовує до Петра (Дії 10:5–6). Це вказує на важливу істину: Бог обрав людей як носіїв Євангелії. Він не обминає людину навіть тоді, коли може втрутитися надприродно.
Коли Петро прибуває до Корнилія, той падає перед ним на коліна, але апостол підносить його: “Я також людина” (Дії 10:26). Тут Петро остаточно усвідомлює, що Бог “не зважає на особу, а в кожному народі, хто боїться Його й чинить правду, — той Йому приємний” (Дії 10:34–35). Проповідь завершується несподіваним: Дух Святий сходить на присутніх ще до хрещення водою (Дії 10:44–48) — як у день П’ятидесятниці.
Ця історія — глибокий урок для нас. Бог діє не за нашими шаблонами. Ми не маємо права вирішувати, хто “достойний” Євангелії, а хто — ні. Навіть найморальніша людина не може спастися без Христа, і навіть найбільший грішник — не поза Божою благодаттю. Наше завдання — свідчити кожному, незалежно від його минулого, статусу чи переконань.
Звичайно, Матвія 7:6 залишається правдивим — коли стикаємося з явною злобою і свідомим глумом над святим, тоді доречно зупинитися і молитися. Але мовчати наперед — бо “та людина не зрозуміє”, “вона не зміниться”, “це не для неї” — означає знову ставити себе на місце Бога.
Свідкуймо сміливо, щиро і без упереджень. Бо Бог дивиться не на обличчя, а на серце. А ми — Його свідки на землі.